Найбільша мука цього світу - втратити того, кого любиш…

На календарі 22 березня. Запоріжжя та вся Україна оговтується після масових атак, які росія завдала на світанку. А на околицях Гуляйполя продовжуються запеклі бої. Невдовзі мінометний обстріл принесе у Верхню Липицю нашої громади чергову страшну звістку: «Загинув сержант Володимир Андрусів». Разом з нею у сім’ю Андрусівих прийшло усвідомлення: дружина, доньки та троє онуків назавжди втратили надзвичайно люблячу і дорогу людину.

З розповідей рідних дізнаємося, що Володимир Васильович Андрусів народився 12 лютого 1965 року у с.Верхня Липиця на Рогатинщині. Закінчив школу у рідному селі, згодом продовжив здобувати освіту в Бурштинському ДОСААФ.

Відтак юнак чотири роки проходить військову службу в армії та робить свої перші професійні кроки в Івано-Франківській філії «Карпатвибухпром». Праця молодого і фахового бурильника, який завжди прагне розвиватись, викликає повагу у колективі, тож на нього покладають добрі майбутні надії. Починається професійний ріст Володимира Андрусіва. Паралельно з робочими буднями наш земляк продовжує здобувати вищу освіту в Київському інституті підвищення кваліфікації. Працює над вдосконаленням своїх професійних навичок, водночас росте як фахівець – спершу на посаді гірничого майстра, а згодом 33 роки виконує обов’язки заступника начальника дільниці №11.

Але найбільшим досягненням для Володимира Андрусіва було щось більше – його сім’я з коханою дружиною Галиною. З 1988-го саме вона стала місцем душевної сили, звідки черпав натхнення Володимир. Подружжя подарувало світу нове світле покоління – двох доньок Світлану та Оксану. Для них батько з усіх сил старався дати найкраще: збудував дім, посадив і виростив сад, допоміг здобути вищу освіту. Як же тішився наш краянин, коли його розумні і успішні Світлана та Оксана стали мамами. Своїх онуків Владиславчика, Вероніку та Єву дідусь любив ще з більшою силою. Вірив, що стануть вони теж достойними, совісними людьми, тому часто навчав життєвої мудрості. І досі хотів би бачити як ростуть дідусеві крихітки, його головний сенс життя, та… 24 лютого війна в Україні стала ще страшнішою і вийшла за межі східних регіонів. Саме вона забрала ті неймовірні спільні миті Володимира Андрусіва з онуками.

Чоловік розумів: якщо не зупинити наступ ворога, то він прийде до його хати, до його рідних, тому 2 березня 2022-го став до лав Сил ТрО.

Далі, вже немолодий за віком, старший стрілець-оператор Володимир зі своїми побратимами 1 першого стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти старається відбити нескінченні напливи ворожих військ на запорізькому напрямку.

«Йому було дуже нелегко, але ніколи ні нащо не жалівся. Робив все, щоб ми залишалися в безпеці», - згадують близькі. І таким чоловік та батько запам’ятався сім’ї назавжди. Та найперше - чудовим сім’янином, другом, побратимом, людиною, яка несла у цей світ тільки світло.