Світло пам’яті Героя Андрія Гарасиміва
Коли з
пам’ятної дошки повільно спадає стяг, вітер ніби завмирає. Під ним — обличчя
людини, яка жила серед нас, усміхалася, працювала, мріяла. Поруч стоїть велика родина. Дружина й діти, сестри намагаються стримати сльози, та вони все одно
котяться — не лише від болю, а й від ніжної пам’яті. Кожна хвилина боротьби,
кожна молитва, кожен подих тієї тривалої лікарняної зими знову оживає у
спогадах. Безсонні ночі, коли серце билося в такт медичних моніторів, а
кожен подих здавався надією:
Андрій — витримає, одужає.
Сьогодні, 17 жовтня у селі Помонята урочисто відкрили інтерактивну меморіальну дошку на честь полеглого воїна, Героя Рогатинської громади — Андрія Гарасиміва.Наш земляк став до лав Збройних Сил України 6 березня 2022 року. Служив старшим стрільцем-оператором гірсько-штурмового батальйону. Відтоді — фронтові дороги, окопи, нескінченні обстріли. Запорізька, Херсонська, Донецька області… Гуляйполе, Бахмут — місця, де кожен день випробовував мужність.
7 червня 2023 року, виконуючи бойове завдання біля населеного пункту Лобкове Запорізької області, Андрій потрапив під масований обстріл. З того моменту почалася інша війна — за його життя. Вибухова травма, важкий стан… але він тримався — за кожну ниточку життя, за кожну молитву рідних.
Запоріжжя, Дніпро, Київ, Львів… Кожне місто стало етапом боротьби, кожна лікарня — свічкою надії. У їхніх стінах назавжди залишаться тихі молитви, сльози і віра родини, яка жила між страхом і сподіванням, що любов сильніша за смерть. Та 28 грудня 2023 року серце Андрія Богдановича зупинилося. Не дочекалося ранку, не побачило усмішок синів і доньки, не обійняло рідних. Він відійшов у вічність, приєднавшись до Небесного війська.
Мить відкриття дошки була трепетною і водночас болісною. Почесне право зняти прапор надали найріднішим — дружині та дітям. Коли їхні руки торкнулися холодної стелли, ця мить стала символом безкінечного зв’язку між двома світами — земним і небесним, бо разом із тканиною вони ніби відкривали частинку власного серця.
Чин освячення провів настоятель місцевого храму, отець Петро Чупак, благословляючи пам’ять Героя і спокій його душі.
У спогадах оживало все його життя — від першої шкільної посмішки до останнього подвигу. Багато добрих слів того дня прозвучало на адресу Андрія у виступах настоятель місцевого храму, отець Петро Чупака, старости села Оксани Бабич, секретаря міської ради Христини Сороки.
Висловлюючи велику вдячність родині Андрія за те, що він поклав свою душу і тіло, щоб ми жили в незалежній державі звертаючись до родин секретар міської ради Христина Сорока сказала: «Ми схиляємо голови перед вашою втратою. Коли помирає людина це велика трагедія, горе для всієї родини. А коли вона гине за нашу незалежність - трагедія для всієї країни. Жодними словами не втамувати біль і страждання . І тільки памʼять про них може помʼякшити гіркоту втрат. Наш обовʼязок - зберегти пам'ять про подвиги наших героїв. Сьогодні не просто відкриваємо меморіальну дошку. Ми викарбовуємо у серці громади пам’ять про нашого земляка, який став воїном Світла».
Дружина Ольга щиро подякувала громаді за підтримку.
Ця пам’ятна
дошка — не просто метал і скло. Це частинка серця громади, що назавжди
залишиться поруч із домом, де народився і виріс Андрій.
Світло Андрія
Гарасиміва не згасло — воно просто перейшло в інший вимір. Воно — у пам’яті, у
дітях, у небі над Помонятами.
Фото:
