Діти, які ніколи…
Сьогодні ми вшановуємо найменших жертв російсько-української війни.
За даними Офісу Генерального прокурора:
631 ім’я, яке мало бути в списку першачків, випускників, мрійників… Сьогодні - серед загиблих.
1975 дітей - поранені, із тілесними чи душевними ранами, які не гояться ні з часом, ні з вірою.
Ще 2244 — зникли безвісти. Їх досі чекають вдома із запитанням у серці: «Сонечко, де ти?»
Але ці діти мали сміятися. Будувати фортеці з піску, ліпити з пластиліну фантастичних істот, вигадувати казки і вірити в добро. Їхній маленький всесвіт обірвався раніше, ніж вони встигли зрозуміти, що таке світ.
Від ракет, від куль, під уламками й завалами…
Дехто пішов у небо уві сні — в теплій піжамі, з улюбленим ведмедиком.
Дехто — по дорозі до школи.
Дехто — просто граючись на подвір’ї, де ще вчора було життя.
На жаль, цифри продовжують оживати в новинах. З кожною новою атакою — поруч зі словами: «загиблий», «поранений», «втрата».
Цей день — не лише про пам’ять.
Це день відповідальності. Бо світ не має права звикати до втрати дитинства.
Війна триває.Мусимо бути голосом тих, хто вже не зможе говорити.
Пам’ятаємо. Болить.
