Був нагороджений відзнакою Міністра оборони України «Хрест пошани»
Вона ніжно називала його
«моє золотко». Він був чоловіком, який дарував турботу, розуміння і любов. З
двох різних світів – «я» і «ти» вони створили єдиний світ – «ми». І те «ми» -
спільність думок, поглядів, почувань, супроводжувало усе їхнє таке не довге,
але щасливе подружнє життя.
Обличчям п. Надії
котяться гіркі невтішні сльози. Біль, що сьогодні оселився в її серці, неможливо
втишити, бо не стало рідної людини, коханого чоловіка Василя.
Останні кілька років
життя сім’ї Передрук із с. Бабухів Рогатинської громади – це тривожні очікування
дзвінків і повідомлень, а між тим – звичайні буденні клопоти, які тимчасово
відволікали від важких думок. Адже уся «сильна половина» родини – чоловік, син,
зять – на війні.
Місяць тому голова родини
Василь був удома. Огортав своєю любов’ю дружину, названих дітей, яким замінив
батька, маленьку онучку Софійку. Ще тут, у родинному колі люблячих людей,
відчув негаразди зі здоров’ям. Трохи підлікувавшись, захисник не гаючись повернувся
до «своїх». Там, на фронті, у нього була ще одна родина – його побратими, за
яких, як і за свою сім’ю був готовий віддати душу й тіло. Серце дружини
відчувало недобре, бо відтоді, як рідний захисник повернувся у військову
частину, не було й хвилини, щоб вона не думала про нього. Кожного вечора і
ранку вони розмовляли. В один з таких днів Василь повідомив дружину, що він у
лікарні. Після цих слів Надія вже не мала спокою. У ніч з 7 на 8 квітня вона
майже не спала, в якусь мить від хвилювання навіть не могла дихати, несила було
дочекатися ранку, тож, як тільки засіріло за вікном, кинулася телефонувати
коханому. Але на тому другому кінці невідомості вже ніхто не відповідав. Лише
за третім разом Надія почула у слухавці незнайомий голос, який перевернув її світ
з ніг на голову. «На жаль, ваш чоловік помер» - ці кілька слів за хвилю
зруйнували монолітне «ми» щасливого подружжя.
Передрук Василь Михайлович народився 7 серпня
1982 року у с. Лісна Тарновиця Надвірнянського району. Закінчив місцеву школу.
Мав золоті руки, тому часу на навчання не гаяв, одразу взявся до праці. Як то
кажуть, не він боявся роботи, а робота його боялася. У 2016 році створив сім’ю.
Разом з коханою Надією виховували двох дітей дружини від першого шлюбу. Любив
свою сім’ю безмежно, тішився онучкою, старався оберігати родину від усіх
житейських лих. Завжди казав дружині: «Ми впораємось, бо ми разом».
І вони б впорались…., якби не війна.
15 лютого 2023 року Василя мобілізували до лав
Збройних сил України. Два роки захисник виконував обов’язки стрільця-санітара 2
стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти. Захищав рідну землю на Донеччині, пізніше на
Харківщині. За відмінну службу був нагороджений медаллю «Захисник України» та
високою відзнакою Міністра оборони України «Хрест пошани». Роки боїв,
виснаження, переживання за найрідніших -
тих, хто залишився вдома і тих, хто поруч з ним на передовій дає відсіч
ворогові, зробили свою страшну справу. Василь потрапляє до лікарні, де після
додаткових обстежень лікарі діагностують
розшарування аорти. Єдиний порятунок – термінова операція, але зробити її
захисникові так і не встигли. 8 квітня у реанімаційному відділенні Харківського
інституту загальної та невідкладної хірургії ім. Зайцева серце Героя
зупинилося. Без найріднішої людини залишились мати, дружина, діти, онучка, брат
і сестра.
Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким і побратимам Василя
Передрука. Жодні слова втіхи не зможуть
заспокоїти ваше розтерзане серце.
Навчитися жити з
наслідками війни можливо, але змиритися з втратою близької людини – ні. Нехай
Бог дасть сили пережити це важке випробування.
