Життєвий шлях ще однієї родини продовжується БЕЗ СИНА
На годиннику далеко за північ. У відеозв’язку постать змученого, аж чорного від бруду воїна Івана. Скоро йому знову на позицію, але до останку він хоче поговорити з сестрою, ніби передчуває щось.
Майже третя ночі. У месенджері Ірини з’являються ще два голосові повідомлення від брата. «Ніколи ж не відправляв голосових», – подумала схвильовано вона. Хіба могла тоді знати, що ті розмова й повідомлення від брата будуть останніми? А його фрази «Взимку мене тут не буде», «Сестро, я вмру молодим» – прозвучали як погляд у гірке майбутнє.
Іван так і не встиг забрати посилку з дому, яку мав отримати через кілька днів після завершення завдання. Він також не написав традиційне: «Все добре» мамі.
18 діб невідомості. 18 днів чекання і втрати ґрунту під ногами у рідних. Позиція на Куп’янському напрямку стала останньою для Івана Балацького. 23 січня наш земляк загинув внаслідок ворожого обстрілу в районі населеного пункту Першотравневе.
Іван Іванович Балацький народився 6 липня 1991 року в селі Бабухів. Там зростав енергійним і досить жвавим хлопцем. У 1998-2007 роках навчався в місцевій школі, після закінчення якої вступив до Бурштинського коледжу за спеціальністю "кулінарія".
Сестра Ірина згадує, що брат дуже любив готувати: «Під час служби в Закарпатті часто був за старшого на кухні – готував хлопцям щось смачне».
З 2010 року Іван проходив строкову службу у транспортних військах. А з 2012-го до повномасштабного вторгнення працював охоронцем на Рогатинській птахофабриці.
Проте перші дні війни не залишили Івана осторонь. 25 березня 2022 року він добровільно вирушив за своєю повісткою. На вмовляння рідних відповідав: «Мушу там бути, маю військову підготовку. Хто піде? Треба мені».
Зі слів близьких людей також дізнаємося, що Іван служив у штурмовій бригаді «Вовки», воював на важких напрямках – у Бахмуті та Соледарі. У розмові сестра згадує обстріляну автівку брата, рубці на його тілі від осколків і важку контузію, отриману під час бойових дій.
У грудні 2024 року воїн знову повернувся в стрій. Виконував обов’язки стрільця 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 1-го стрілецького батальйону. Цього разу – на складному нині Куп’янському напрямку.
«Брат заспокоював мене, казав: “Тут простіше. Бахмут набагато страшніший був. Не боюся куль. Не переживай за мене, сестричко, я ж Бахмут пройшов, я щасливчик… Пильнуй дітей і маму, бо вона в нас одна”», – розповідає пані Ірина.
За зовнішністю непосидючого й завжди усміхненого хлопця ховалася чуйна душа.
«Коли я передавала щось на фронт, Іван завжди казав: “Я все маю, нічого не треба. Не витрачай кошти, у тебе діти, їм щось купи ”. А до племінників звертався не інакше, як “мої діти”».
Своєї сім’ї Іван Балацький створити, на жаль, не встиг.
У ніч перед виходом на позицію воїн телефонував багатьом близьким, зокрема найріднішій сестрі. Мабуть, щось підказував йому серце.
На завданні « Кубик» теж залишився довше, щоб підтримати своїх побратимів. А в останній день дуже радів дитячому оберегу, який отримав від волонтерів. З цим браслетиком на руці Іван Балацький пішов у свій останній бій.
Плаче мама… Її сльози пронизують серце кожної матері України.
На цій землі більше немає її сина. Він загинув за її спокій.
Висловлюємо співчуття родині, близьким і побратимам Івана Балацького.
Навчитися жити з наслідками війни можливо, але змиритися з втратою дитини і близької людини – ні. Нехай Бог дасть сили пережити це важке випробування.
Про час прощання з воїном наш сайт повідомить додатково.
