Смерть захисника – це болюча втрата для всієї Рогатинської громади
Смерть захисника – це болюча втрата для всієї Рогатинської громади, а для родини –
глибока сердечна рана, яка не загоїться
і після якої життя вже ніколи не буде
таким, як раніше. Ця страшна війна назавжди змінила звичний світ ще однієї, осиротілої на чоловіка
і батька, сім’ї. Там, де ще вчора, нехай і через динамік телефона, лунав рідний
голос – тиша, а в душі оселилась порожнеча, яку неможливо заповнити жодними
словами розради.
Рогатинщина у скорботі. Додому з фронту повертається
Воїн, щоб попрощатися з найближчими, рідним селом, громадою і… стати пам’яттю.
На стелі «Воїни світла» з’явиться ще одне мужнє обличчя – Андрія Романківа.
Сьогодні, у безмовності і безмірності болю, уста шепочуть молитву за його душу - добру,
щиру, відважну, а тепер ще й вільну від тривог і печалі, душу українського
захисника.
Андрій Степанович Романків народився 22 вересня 1970
року у с.Руч’ї АТ Крим. Згодом сім’я переїхала
у село Лучинці на Рогатинщині. Тут Андрій закінчив місцеву середню
школу. Пізніше отримав фах тракториста-машиніста та слюсаря-ремонтника у
Рогатинському СПТУ №35.
У кожному колективі чи родині є людина, яку помічаєш
не за гучними словами, а за її щоденною, тихою і невтомною дією. Це людина, для
якої працювати — не покарання і не тягар, а природний стан душі. Таким був
Андрій. Казав, що праця гартує характер. І він працював – старанно,
наполегливо, на совість. Його трудовий шлях розпочався у двадцять один рік.
Працював на різних підприємствах краю.
Одинадцять років - у ПП «Струмок», останнє місце праці - КП «Рогатинське будинкоуправління». У
колективі про нього згадують, як про професіонала своєї справи та
відповідального працівника. Насправді цей сильний чоловік з руками, що не знали
спочинку, мав велике і добре серце. Як згадують його рідні, був співчутливим,
безвідмовним, коли йшлося про допомогу. Він дуже мало часу приділяв собі, дбаючи
про інших. У 2011 році побрався зі своєю
коханою Катрусею. Став справжнім батьком для доньки дружини від першого шлюбу
Настусі, а через рік у подружжя народився синочок Дениско. Дні родини минали у
праці, буденних радощах і любові. Здавалось, ось воно просте людське щастя.
Тільки жити. Та війна не питає про плани.
У січні 2023-го Андрій Романків був мобілізований до
лав Збройних Сил України. Чотири роки захисник виконував обов’язки головного
сержанта, командира взводу матеріального забезпечення механізованого
батальйону 33-тьої окремої
механізованої бригади імені Дмитра «Байди» Вишневецького. Воював на
Запорізькому, Донецькому, Харківському напрямках. Про свої бойові завдання на
«нулі» від сім’ї зазвичай приховував, оберігав від хвилювань. В останній
телефонній розмові з найріднішими теж заспокоював, казав, що все буде добре і
він скоро повернеться додому. Але 11 листопада 2026-того року біля населеного пункту Бригадирівка Ізюмського
району Харківської області воїн загинув. У захисника залишились дружина, син і
донька.
Рогатинська міська рада висловлює щирі співчуття
родині, друзям, знайомим, побратимам Героя. Уся Рогатинська громада розділяє
ваш смуток від непоправної втрати. Нехай Бог дасть вам сили пережити це горе.
Коли йде з життя захисник, серце болить по-особливому.
У цьому болю переплітаються безмежна любов, пекуча несправедливість і світло вдячності. Цей біль стає частиною
нашої пам’яті, нагадуючи про надвисоку ціну нашої свободи.
Вічна пам’ять і слава Андрію Романківу.
Про час зустрічі Героя буде повідомлено додатково.





